Запитай юриста

Головна » FAQ Додати питання ]

Так, втрачає. Виплата проводиться тільки дітям  (у  тому  числі  дітям,  які  народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника,  які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.
Добавил: Мирослава

Відповідно до Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інваліди загального захворювання мають право на:
Інвалідам і дітям-інвалідам надаються безоплатно або на пільгових умовах послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування,  технічні  та інші засоби реабілітації (засоби для пересування,  протезні  вироби,  сурдотехнічні  засоби,   мобільні телефони   для  письмового  спілкування  тощо),  вироби  медичного призначення (індивідуальні пристрої,  протези очей,  зубів, щелеп, окуляри, слухові та голосоутворювальні апарати, ендопротези, сечо- та  калоприймачі  тощо)  на   підставі   індивідуальної   програми реабілітації,  автомобілі  -  за  наявності відповідного медичного висновку.
Після  смерті  інваліда,  дитини-інваліда автомобіль, виданий безоплатно  чи  на  пільгових  умовах,  у  тому   числі   визнаний гуманітарною  допомогою,  за  бажанням членів його сім'ї може бути переданий   у  їх  власність  безоплатно  у  порядку,  визначеному Кабінетом  Міністрів України. Технічні та інші засоби реабілітації можуть  бути залишені у власності членів сім'ї померлого інваліда, дитини-інваліда   в   порядку,   визначеному  Кабінетом  Міністрів України.

.Інваліди, які отримують пенсію,  що не перевищує мінімального розміру  пенсії,  або  державну  соціальну  допомогу,   призначену замість  пенсії,  діти-інваліди мають право на безплатне придбання лікарських засобів  за  рецептами  лікарів  у  разі  амбулаторного 
лікування. 

     Інваліди першої  і  другої груп мають право при амбулаторному лікуванні на придбання лікарських засобів за рецептами  лікарів  з оплатою 50 відсотків їх вартості. 

     Інваліди і діти-інваліди за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками. 

     Інваліди першої та другої груп  мають  право  на  позачергове обслуговування в касах міського та міжміського транспорту, а також на підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування, які надають будь-які послуги населенню

 Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої  групи  або  дітей-інвалідів  (не  більше однієї особи, яка супроводжує   інваліда   або   дитину-інваліда),  мають  право  на безплатний   проїзд  у  пасажирському  міському  транспорті  (крім метрополітену   і   таксі),   а  також  всіма  видами  приміського транспорту.

Діти-інваліди та  інваліди  першої,  другої  груп по зору і з ураженням опорно-рухового  апарату  та  особи,  які  супроводжують інвалідів першої  групи  або  дітей-інвалідів зазначених категорій (не   більше   однієї   особи,   яка   супроводжує   інваліда  або 
дитину-інваліда), мають право на безплатний проїзд також у метро.

 Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів  (не  більше  однієї  особи,  яка супроводжує   інваліда   або  дитину-інваліда),   мають  право  на 50-відсоткову  знижку  вартості  проїзду  на   внутрішніх   лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня. 

     Пільгове перевезення інвалідів  здійснюють  усі  підприємства транспорту   незалежно  від  форми  власності  та  підпорядкування відповідно до Закону України "Про транспорт"


Добавил: Тесарівська Уляна Іванівна

Так, може.
Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника.
Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:
1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.
До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.
Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров’я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.
Опікун зобов’язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи зобов’язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.
Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.
Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун зобов’язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.
Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов’язуватися від його імені порукою.
Добавил: Уляна

Добавил: Олег (Kirilyyk)

Добавил: Людмила (Міла)

Питання регулюється такими нормативно – правовими документами: —Закон України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011 – ХІІ від „20” грудня 1991 р., надалі по тексту „Закон”. —Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями” № 1081 від „03” вересня 2006 р., надалі по тексту „Постанова КМ”. —Наказ Міністерства оборони України „Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень” № 577 від „06” жовтня 2006 р., надалі по тексту „Наказ МОУ”.

Відповідно до ст. 12 Закону, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовці строкової військової служби розміщуються в казармах (на кораблях) згідно із Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. За ними зберігаються жилі приміщення, які вони займали до призову на строкову військову службу. Вони не можуть бути зняті з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання. Такі жилі приміщення надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби.

У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім'ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення.

За військовослужбовцями, які вступили на військову службу за контрактом, зберігається право на жилу площу, яку вони займали до вступу на військову службу. Вони не можуть бути зняті з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за попереднім місцем проживання.

Особам, звільненим з військової служби і визнаним інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання обов'язків військової служби, або захворювання, одержаного під час проходження військової служби, жилі приміщення в населених пунктах, обраних ними для проживання з урахуванням встановленого порядку, надаються позачергово за рахунок військових формувань або органів виконавчої влади, в яких вони перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

У позачерговому порядку в разі потреби поліпшення житлових умов надаються жилі приміщення сім'ям військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, за місцем їх перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

За військовослужбовцями, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, у разі їх направлення для проходження військової служби за межі України або переведення на службу до місцевості, що зазнала інтенсивного радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, бронюється жила площа, яку займали вони та члени їх сімей, на весь час їх перебування за межами України чи в зазначеній місцевості.

Військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше та потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання кредитів на індивідуальне житлове будівництво або придбання приватного жилого будинку (квартири) на строк до 20 років з погашенням загальної суми та відсоткових ставок за кредитами за рахунок коштів, призначених у державному бюджеті на утримання Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Зазначений кредит надається військовослужбовцю тільки один раз протягом усього часу проходження ним військової служби.

Військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, у разі звільнення з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, а також звільнені з військової служби особи, які стали інвалідами I чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, мають право на безплатне одержання у приватну власність жилого приміщення, яке вони займають у будинках державного житлового фонду.

Військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

У разі смерті особи, звільненої з військової служби в запас або у відставку на підставах, зазначених у абзаці першому цієї частини, яка відповідно до законодавства мала право на першочергове (позачергове) одержання житла, її сім'я зберігає право на одержання житла в тому самому порядку.

Відповідно до Постанови КМ житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.

Центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво Збройними Силами, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, правоохоронні органи спеціального призначення та Держспецтрансслужба, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, видають нормативно-правові акти з питань забезпечення військовослужбовців житлом, а також щороку визначають обсяги службового житла і житла, що надається військовослужбовцям для постійного проживання.

З метою забезпечення прозорості механізму надання житла військовослужбовцям та членам їх сімей відомості про кількість житлових приміщень, що підлягає розподілу і що розподілено, повинні систематично висвітлюватися у друкованих засобах масової інформації і на веб-сторінках Інтернет.

Питання, пов'язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем перебування їх на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями.

Житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом.

До числа службового може бути включене тільки вільне житлове приміщення. Під службові житлові приміщення виділяються окремі квартири.

Юристы адвокатской компании «Гончаров и партнеры» помогут в получении апостиля на документы для граждан Украины в других государствах в случае необходимости и не возможности приезда на территорию Украины.

Оперативний облік службових житлових приміщень ведеться у військовій частині та квартирно-експлуатаційному органі.

Службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби.

Військовослужбовцям Держспецтрансслужби, внутрішніх військ МВС, Держприкордонслужби службові житлові приміщення надаються згідно з рішеннями командирів військових частин, які погоджуються відповідно з Адміністрацією Держспецтрансслужби, Головним управлінням внутрішніх військ МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби.

На підставі рішення про надання службового житлового приміщення виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім'ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні.

Військовослужбовець та повнолітні члени його сім'ї беруть письмове зобов'язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках.

Службове житлове приміщення надається незалежно від перебування військовослужбовця на квартирному обліку, без урахування пільг, передбачених для забезпечення громадян житлом.

Військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання або придбання житла для постійного проживання.

При звільненні з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї, якщо інше не передбачено законодавством.

Облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

Для зарахування на облік військовослужбовець подає рапорт на ім'я безпосереднього командира (начальника). До рапорту додаються: - довідка з місця проживання про реєстрацію і склад сім'ї; - витяг з особової справи військовослужбовця про склад сім'ї; - довідка про те, чи перебувають члени сім'ї на квартирному обліку за місцем роботи (у виконавчих органах місцевих рад); - документи, що підтверджують право на першочергове та позачергове одержання житла, інші пільги. - Інші документи житлова комісія запитує у разі потреби через командира військової частини у відповідних державних органів, установ, організацій, громадян.

Військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини.

У рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім'ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

На засіданні житлової комісії має право бути присутнім військовослужбовець, стосовно якого вирішується питання зарахування на облік.

Датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією військової частини винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік.

Військовослужбовці, зараховані на облік, заносяться до книги обліку осіб, що перебувають в черзі на одержання житла.

На кожного військовослужбовця, зарахованого на облік, оформляється облікова справа.

Облікова справа є документом суворої звітності і зберігається за місцем перебування військовослужбовця на обліку, а після надання йому житла для постійного проживання протягом п'яти років - у виконавчому органі районної, міської, районної у місті ради, що видав ордер, якщо ордер видано квартирно-експлуатаційним органом - в квартирно-експлуатаційному органі. Після закінчення зазначеного строку справа знищується у встановленому порядку.

Військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.

Військовослужбовці знімаються з обліку у разі: - поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; - засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; - звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; - подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; - в інших випадках, передбачених законодавством.

Житлові приміщення надаються тільки військовослужбовцям, які перебувають на обліку, крім випадків, передбачених законодавством.

Військовослужбовцям житло надається згідно з чергою.

Черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).

На підставі рішення про надання житла виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради, а в закритому військовому містечку - квартирно-експлуатаційний орган видає ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення, безпосередньо військовослужбовцю, на ім'я якого він виписаний, або за його дорученням іншій особі. Ордер може бути виданий лише на вільне житлове приміщення.
Відповідно до Наказу МОУ, забезпечення за рахунок Міністерства оборони України військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту на будівництво (купівлю) житла у встановленому порядку.

Військовослужбовці та члени їх сімей мають право до одержання житлового приміщення зареєструватися за місцем знаходження військової частини, а в разі її розформування - за місцем знаходження військового комісаріату.

Обсяг житла, що підлягає заселенню у поточному році, доводиться наказом начальника гарнізону до особового складу не пізніше 1 квітня цього року. У ньому оголошується кількість службового житла та визначається житлова площа для забезпечення військовослужбовців поза чергою, у першу чергу і в порядку загальної черги для постійного проживання.

Уся житлова площа, яка надходить до гарнізону для забезпечення військовослужбовців, розподіляється відповідно до гарнізонної черги рішенням начальника гарнізону, погодженим з квартирно-експлуатаційним органом, за поданням гарнізонної житлової комісії між військовими частинами, виходячи з часу перебування військовослужбовців на квартирному обліку, а для надання службових житлових приміщень - пропорційно кількості військовослужбовців, які потребують службових житлових приміщень, рапорти яких зареєстровані у військовій частині в Журналі реєстрації рапортів військовослужбовців щодо надання службових житлових приміщень.

Усі питання, пов'язані із наданням та забезпеченням житловою площею військовослужбовців, вирішуються за місцем проходження ними служби, перебування на обліку або в судовому порядку.

Військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення.

Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в цьому або іншому населеному пункті). Члени сім'ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні.

При наданні службових житлових приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами сім'ї.

Службові житлові приміщення надаються у межах не менше рівня середньої забезпеченості громадян житловою площею в цьому населеному пункті, визначеному в установленому порядку, але не більше 13,65 квадратного метра житлової площі на одну особу.

Службове житлове приміщення може бути надано з перевищенням указаного вище максимального розміру, якщо воно становить одну кімнату (однокімнатну квартиру).

На підставі спеціального ордера на службове житлове приміщення між житлово-експлуатаційною організацією, відповідним підприємством, установою, організацією та квартирно-експлуатаційним органом Збройних Сил України (наймодавцем) та військовослужбовцем (наймачем), на ім'я якого видано цей ордер, укладається договір найму службового житлового приміщення.

Для оформлення документів на видачу ордерів військові частини, крім документів, зазначених вище, подають до квартирно-експлуатаційної частини району такі документи: - витяг із протоколу засідання житлової комісії військової частини про зарахування на облік; - список розподілу житлової площі по військовій частині; - довідку про перевірку житлових умов житловою комісією військової частини; - витяг із протоколу засідання житлової комісії військової частини про надання житлової площі; - ксерокопії паспортів на членів сім'ї військовослужбовця, які включаються в ордер; - довідку військової частини про проходження служби військовослужбовця (Ф-5); - витяги з послужного списку про проходження служби, про отримання (здачу), приватизацію житлових приміщень; - довідку про здачу житлового приміщення за останнім місцем проживання військовослужбовця, видану відповідним квартирно-експлуатаційним органом; - довідку про перебування на квартирному обліку за попереднім місцем служби та зняття з обліку; - довідку з бюро технічної інвентаризації про відсутність (наявність) житла у військовослужбовця та членів його сім'ї за місцем проходження служби у цьому населеному пункті.
Добавил: Иван (bosss1976)

Частиною 4 статті 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі якщо застрахована особа (тобто особа, із заробітної плати якої відраховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування) після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок її пенсійної виплати проводиться через два роки за умови, що у даної особи не було перерв у роботі. А якщо такі перерви були, то з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення чи попереднього перерахунку її пенсії. Перерахунок проводиться із заробітної плати чи доходу, з якого обчислено пенсію.

За бажанням пенсіонера перерахунок може бути проведено із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 вищезазначеного закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення чи попереднього перерахунку пенсії. (Стаття 40 передбачає, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. Разом з тим, за бажанням пенсіонера та за умови підтвердження ним довідки про заробітну плату первинними документами (ця норма діятиме до 1 січня 2016 року), або у разі, якщо страховий стаж даної особи, починаючи з 1 липня 2000 року, становить менше 60 місяців, то для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв у роботі).

У разі якщо пенсіонер, який продовжує працювати, після призначення чи попереднього перерахунку пенсії має менше, як 24 місяці страхового стажу, то перерахунок йому не проводиться. Його буде проведено не раніше, ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Якщо ж працюючий пенсіонер набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до частини першої статті 28 цього закону (чоловіки – 35 років страхового стажу, жінки – 30 років), тобто раніше у нього страховий стаж був меншої тривалості, то за заявою пенсіонера проводиться відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після її призначення (попереднього перерахунку), з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію. (Частина перша статті 28 передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється у розмірі визначеного законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (з 1 січня 2013 року – 894 гривні). За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1% розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього закону, але не більш як на 1% мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини).

Звертаємо увагу громадян на те, що дія частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не поширюється на пенсіонерів, яким призначено пенсію за вислугу років на умовах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення», та які не досягли віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Тобто, працюючим пенсіонерам, котрі отримують пенсію за вислугу років і ще не досягли встановленого в нашій державі пенсійного віку, пенсії не перераховуються. 

Щодо тих жителів області, яким пенсію призначено до 1 жовтня 2011 року (тобто до набрання чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» – цим законом внесено суттєві зміни до порядку пенсійного забезпечення громадян в Україні) і які звернулися за перерахунком пенсії після 1 жовтня 2011 року, то при проведенні перерахунку їх пенсії лише з урахуванням страхового стажу доплата за понаднормативний стаж буде обчислюватись за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам. 

У разі ж проведення таким громадянам перерахунку пенсії з урахуванням і страхового стажу, і заробітної плати, доплата за понаднормативний стаж обчислюватиметься за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам.
Добавил: Сметана Інна Миколаївна

 Спадкове право - сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи за правом спадкування.
Власник, після смерті якого залишилось майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями.
Майно, що залишилось після смерті його власника, називається спадковим майном, або спадщиною. Слід зауважити, що спадщина складається з прав та обов'язків спадкодавця, тобто до складу спадщини входять і його борги (невиконані зобов'язання, неоплачені кредити тощо), якщо вони в нього були на день смерті. Спадкоємець має право приймати таку спадщину чи відмовитися від неї. Спадщина відкривається тільки після смерті громадян (фізичних осіб). Після ліквідації юридичних осіб спадкування не буває. Тому спадкодавцями можуть бути тільки громадяни, а спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Спадкування між живими не буває.
Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а оголошення його померлим набирає законної сили після відповідного рішення суду (ст. 525 ЦК України).
Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна чи основної його частини.
Нормами цивільного права встановлюються дві підстави спадкування, за законом і за заповітом. Можливе одночасне спадкування і за заповітом, і за законом (наприклад, частина майна спадкодавцем заповідана, а інша частина успадковується за законом).
Спадкоємство за законом має місце в тих випадках, коли:
заповіту немає;
заповіт визнано недійсним;
спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовилися прийняти її.
Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкоємця; день, коли набирає чинності рішення суду про оголошення особи померлою.
Спадкодавцями як за законом, так і за заповітом можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.
Спадкоємцями можуть бути громадяни, юридичні особи та держава. Суб'єктивне право на спадщину у спадкоємців виникає в разі смерті спадкодавця або визнання його в установленому порядку померлим. До громадян як спадкоємців належать особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за життя і народжені після його смерті. Громадяни та держава можуть бути спадкоємцями як за заповітом, так і за законом. Юридичні особи можуть бути спадкоємцями лише за заповітом. Спадкоємцями можуть бути також іноземні громадяни і особи без громадянства.
Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Цивільне законодавство встановлює суворі обмеження щодо спадкоємців. Зокрема, усуваються від спадщини особи, які:
навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-не-будь із спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;
батьки після дітей, відносно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;
батьки й повнолітні діти, котрі злісно ухилялися від виконання покладених на них відповідно до закону обов'язків з утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджено в судовому порядку.
Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено дві черги спадкоємців. До першої черги належать:
діти (в тому числі усиновлені);
дружина та батьки (усиновлювачі) померлого;
дитина померлого, яка народилася після його смерті;
онуки і правнуки, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їхніх батьків, хто був би спадкоємцем.
До другої черги належать:
брати і сестри померлого;
дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері.
Окрім цього, до гурту спадкоємців за законом належать утриманці, тобто непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті (ст. 531 ЦК України).
Цивільний кодекс України встановлює право на обов'язкову частку в спадщині неповнолітнім або непрацездатним дітям спадкодавця (в тому числі усиновленим), а також непрацездатній дружині, батькам (усиновлювачам) і утриманцям померлого, які успадковують, незалежно від змісту заповіту, щонайменше дві третини частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом. Під час визначення розміру обов'язкової частини враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку (ст. 535 ЦК України).
Порядок укладання й посвідчення заповіту регламентується чинним законодавством, згідно з яким кожен дієздатний громадянин може особисто розпоряджатися своїм майном на випадок смерті. До заповіту Цивільний кодекс України встановлює відповідні вимоги. 
Оскільки заповіт - це не договір, а односторонній правочин, за яким права та обов'язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, то до заповіту встановлюються такі ж умови його дійсності, як до будь-якого договору, а саме:
заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;
заповіт повинен бути складений у формі, що визначена законом;
зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.
Заповіт повинен бути укладений в письмовій формі, де зазначаються місце й час його укладення. Заповіт має бути власноручно підписаним і нотаріально посвідченим. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноручно підписати заповіт, то за його дорученням заповіт може бути підписано іншою особою, при цьому робиться помітка про причини, через які громадянин не зміг сам зробити підпис. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено. Заповіт повинен бути укладений так, щоби розпорядження спадкодавця не викликало непорозумінь чи спорів після відкриття спадщини.
Після відкриття спадщини державна нотаріальна контора за місцем її відкриття чи за місцезнаходженням спадкового майна вживає заходів з охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів або кредиторів (ст. 558 ЦК України).
Спадкоємцям, які прийняли належну їм за заповітом чи за законом спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини видає свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шестимісячного терміну від дня відкриття спадщини.
Добавил: Олена

Сту­дент­ки от­ри­му­ють декретні в розмірі місячної стипендії. Ті, хто не отримує стипендію, за до­по­мо­гою з вагітності та по­ло­гах звер­та­ють­ся до Управління праці і соціального захисту населення за місцем про­жи­ван­ня. 
Добавил: Тетяна

Згідно ст.56 КЗпП
За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Добавил: Анна

Пошук на сайті
120x90
Друзі сайта
Хороший дополнительный заработок без вложений. Неймовірно
Статистика
Друзі сайту
...
Відвідувачі онлайн
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Цікаві статті
[12.03.2017]
Обмін пошкоджених купюр іноземної валюти. (0)
[31.01.2017]
Пенсія для учасників бойових дій. (0)
[18.10.2016]
Земля для кожного українця. (0)
[17.03.2015]
Нові правила отримання субсидії 2016. (0)
[28.02.2015]
Документи, які дійсні перетину кордону з дітьми. (0)
[10.01.2015]
Порядок отримання фізособами та юрособами інформації з Держреєстру прав на нерухомість. (0)
[21.12.2014]
Шокуючі іновації від Міністерства фінансів для економії державних коштів. (0)
[21.11.2014]
Пенсії та інші соцвиплати переселенцям з Донбасу. (0)
[08.11.2014]
Затверджено Умови прийому на навчання до вузів у 2015 році. (0)
[23.09.2014]
Гарантовані державою пільги учасникам АТО а також членам їх сімей. (2)