У вересні 2007 року А. звернулася в суд з позовом про поділ майна, посилаючись на те, що з 2002 по 2007 рік була одружена з Б., від якого в неї є неповнолітня дочка. . За період шлюбу подружжям було нажито спільне майно на суму 35 000 гривень, а саме: ... Ліжко двоспальне вартістю 15 001 грн, кухонний гарнітур - 1 500 грн, холодильник - 1 500 грн, мікрохвильова піч - 1 500 грн, комп'ютер - 3 000 грн, автомобіль марки BMW-250 -.. 19200 грн, недобудований гараж - 3 800 грн.
Позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь половину вартості цього майна - 15 702 грн. Рішенням міськрайсуду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 1 / 2 частину вартості автомобіля в розмірі 1 262 грн. 50 коп.(Раніше автомобіль був проданий відповідачу за 2 525 грн.) В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивачка подала касацію і просила постанови міськрайонного та апеляційного судів скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Касаційна інстанція визнала, що скарга підлягає задоволенню частково, мотивуючи своє рішення наступним. Відмовляючи в розділі меблів, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що це майно можна розділити в натурі, тому вимога про стягнення компенсації задоволенню не підлягає. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення половини вартості недобудованого гаража в сумі 1 900 грн., Суд виходив з того, що зазначена вартість не підтверджується доказами.
ВСУ з такими висновками судів погодився, але не повністю. Згідно зі ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повних і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до норми ч. 1 ст. 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка просила провести поділ спільного майна подружжя та стягнути на її користь половину вартості майна, що підлягає розподілу. Однак, відмовивши в поділі меблів і побутової техніки, суд порушив зазначені вимоги матеріального права, суперечка в цій частині по суті не вирішив, оскільки вимога про стягнення компенсації не може бути підставою для відмови в розділі майна.
При вирішенні спору в частині розділу автомобіля суд відхилив висновок спеціаліста про ринкову вартість автомобіля і прийняв за доказ пояснення відповідача. Висновок суду в цій частині є незаконним, оскільки згідно з ч. 2 ст.57 ГПК доказами є пояснення сторін, допитаних як свідків. Самі по собі пояснення відповідача не є доказами в розумінні наведеної статті. В порушення вимог процесуального права суд не роз'яснив позивачці обов'язок надати докази вартості спірного гаража, зокрема її права на заяву клопотання про призначення відповідної експертизи, оскільки відповідно до норми ч. 4 ст. 10 ЦПК суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції на зазначені порушення уваги не звернув і залишив у силі незаконне рішення суду першої інстанції. При таких обставинах ВСУ дійшов висновку, що судами неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК прийняті рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
|
