Оподаткування нежитлової нерухомості введено в Україні з 1 січня 2015 року, місцевим органам влади делеговано повноваження щодо встановлення ставки податку.

Це закріплено Законом «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».

Так, ставка податку за 1 кв. м загальної площі об’єктів житлової та нежитлової нерухомості для фізичних та юридичних осіб встановлюється у розмірі, що не перевищує 2% мінімальної заробітної плати на рік, або приблизно 24,36 грн (мінімальний розмір оплати праці станом на 1 січня 2015 року – 1218 тис грн на місяць).

Закон передбачає пільги з оплати податку на нерухомість для фізичних осіб. Зокрема, база оподаткування квартири зменшується до 60 кв. м, будинку – до 120 кв. м. У разі одночасного перебування у власності платника податку різних типів об’єктів житлової нерухомості база оподаткування зменшується до 180 кв. м.

За наявності у власності платника податку більше як одного об’єкта житлової нерухомості одного типу податок нараховується виходячи з сумарної загальної площі об’єктів, зменшеної на 60 кв. м для квартир і на 120 кв. м для будинків.

За наявності у власності об’єктів житлової нерухомості різних видів податок нараховується виходячи з сумарної загальної площі таких об’єктів, зменшеної на 180 кв. м.

Місцеві ради можуть збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування, а також визначати пільги щодо податку з житлової нерухомості для фізичних осіб в залежності від рівня доходів та майнового стану.

Пільги щодо податку для фізичних осіб не надаються на об’єкт оподаткування, якщо його площа перевищує п’ятикратний розмір неоподатковуваної площі, затвердженої рішенням органів місцевого самоврядування, а також на об’єкти оподаткування, що використовуються з метою отримання доходів.

Не підлягають оподаткуванню будівлі дитячих будинків сімейного типу, гуртожитки, житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв’язку з аварійним станом, а також житло, що належить дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об’єкта на дитину.

Не є об’єктом оподаткування нежитлова нерухомість, використовувана суб’єктами господарювання малого та середнього бізнесу, які здійснюють свою діяльність у малих архітектурних формах (МАФах) і на ринках; будівлі промисловості, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а також об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

Нарахування суми податку з об’єктів нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації власника нерухомості.

Податкові повідомлення-рішення про сплату суми податку та платіжні реквізити, зокрема органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, направляються фізичній особі – платнику податків за місцем його реєстрації до 1 липня року, наступного за звітним роком.

Платники податків – юридичні особи самостійно нараховують суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцем розташування об’єкта оподаткування декларацію з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, юридичними особами – авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Податок сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України. Фізичні особи можуть сплачувати податок у сільській та селищній місцевості через каси сільських рад за квитанцією про прийняття податків.