Випадки, коли судове рішення, що стосується права власності на окремі об'єкти, переглядається через 5 або 10 років за «нововиявленими обставинами», у судовій практиці трапляються нерідко. Тому майнові права досить великої кількості громадян потенційно знаходяться в групі ризику (наприклад, з боку так званих рейдерів).
Про те, що дане положення речей збираються міняти, стало відомо ще в жовтні ц. р., коли представник Адміністрації Президента України фактично анонсував законопроект «Про внесення змін до деяких законів України (щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства)» (р. № 9535). Але в парламент він був внесений лише на попередньому тижні, 6 грудня.
Авторський колектив пропонує зменшити термін, по закінченню якого апеляційна або касаційна скарга не може бути прийнята до провадження судом ні за яких обставин, встановити граничний термін для звернень про перегляд за нововиявленими обставинами, ліквідувати спеціальну позовну давність в 5 і 10 років і ін. Незважаючи на всі позитивні аспекти, про які заявляє ініціатор, необхідно відзначити і «двоїстість» законопроекту. Так, виникає питання, наскільки такі ідеї справедливі по відношенню до громадянина, який дійсно не знав і не міг знати про порушене право або через об'єктивні причини не зміг вчасно звернутися до суду. Дискусії викликає і ініціатива депутатів, що стосується вступу в силу рішень адміністративних судів відразу після їх оголошення.
Хоча, як зазначають судді, коментувати законопроекти - не їх безпосереднє завдання, для суддівської громадськості пропустити повз увагу законопроект, про який піде мова нижче, ймовірно, було б неправильно.
Мораторій на терміновість
Отже, законопроектом № 9535 передбачено зміни в три процесуальних кодексу: Цивільний, Господарський і Кодекс адміністративного судочинства, а також до Цивільного кодексу України. Фактично всі вони спрямовані на одну мету - виключити ймовірність «реанімації» судових рішень, прийнятих щодо майнових прав осіб 5-10 років тому. По закінченню пропонованого законодавцем граничного терміну ніякі обставини не зможуть стати аргументом для поновлення строку на оскарження або перегляд судового рішення.
Зазначимо, що конкретні умови для заборони на відновлення процесуального строку зараз не передбачені, тобто за заявою сторони, прокурора або за своєю ініціативою суд вправі визнати поважною причину, по якій учасник процесу не зміг вчасно звернутися за оскарженням. Тепер же апеляційні та касаційні інстанції будуть зобов'язані, незалежно від обгрунтованості причини пропуску терміну, повертати скарги, якщо вони подані прокурором, органом державної влади або місцевого самоврядування після спливу одного року з дня проголошення оскаржуваного судового рішення (у разі подання апеляційної скарги) або з дня набрання ним чинності (в касації). Три роки законодавець вважає достатнім терміном для подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, якщо особі, яка звернулася із заявою, на час розгляду справи не були і не могли бути відомі істотні для справи обставини (зміни до ст. 113 ГПК і ст. 362 ЦПК ). Однак таке обмеження не поширюється на випадки, коли згодом вироком суду буде встановлена вина судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне рішення, або коли скасовано судове рішення, яке стало підставою для подальшого прийняття рішення, що підлягає перегляду. Таким чином, встановлюється своєрідний тимчасовий мораторій для осіб, які не потурбувалися про захист свого права, незалежно від того, чи знали вони про його порушення.
З цього моменту і починається дискусія навколо недоліків законопроекту. Як бути у випадку, якщо сторони домовилися між собою про заволодіння майном третьої особи, а суд з якихось причин не долучив цю особу до процесу?Виходить, що з часом порушується кримінальна справа у відношенні шахрайства цих сторін, а механізму скасування зазначеного рішення немає.Поки порушення будуть встановлені судом, а вирок набуде законної сили, може пройти тривалий час, і постраждала особа втратить можливість оскаржити незаконні дії щодо своїх прав. Непоодинокими є і випадки, коли, приміром, громадянин довгий час перебував за кордоном з обов'язку служби або в медичній установі. Як бути з його правами або ж з правами неповнолітнього, майно якого потрапило в руки несумлінних власників? На думку Головного науково-експертного управління ВР, висока ймовірність, що пропоноване обмеження може негативно позначитися на ситуації з захистом прав громадян.Очевидно, що цю норму необхідно або виключити, або збільшити зазначений термін з 3 до 10 років, як пропонують експерти.
Зміни торкнуться і матеріального закону, а саме виключення з ЦК збільшеною спеціальної позовної давності. Нагадаємо, на сьогодні ст. 258 ЦК для угод, укладених під впливом насильства або обману, позовна давність становить 5 років, а для вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину - 10. Крім того, пропонується поширити загальну позовну давність в 3 роки на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правого акта держоргану або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше майнове право. Дійсно, нерідкі випадки, коли за рішенням місцевої ради земельні ділянки, об'єкти нерухомості безпідставно переходять з одних рук в інші. Згодом ці рішення визнаються судом незаконними. Тепер же у суду з'явиться підстава відмовити в прийомі такого позову, позбавивши себе від зайвого головного болю.
Право на захист треба довести
Варто нагадати, що прокуратура може звертатися до суду не тільки в інтересах держави, а й в інтересах громадянина, який не може самостійно захистити свої права. Тепер же, крім встановлення граничного строку 1 рік, для її представників підготовлена ще одна новація.
Важко погодитися з пропозицією (зміни до ст. 60 КАСУ) покласти на прокурора, держоргани, які звертаються в адмінісуд з позовом про захист прав громадянина, обов'язок надавати докази, що підтверджують наявність причин, які роблять неможливим самостійне звернення цих осіб до суду. Цей припис значно звужує конституційне право кожного (як громадянина України, так і іноземця, особи без громадянства) на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів влади (ч. 2 ст. 55 Конституції). Адже для значної частини населення України в силу юридичної необізнаності, важкого матеріального становища, фізіологічних вад самостійне звернення до суду надзвичайно важко, і достатніх коштів на оплату послуг юриста вони не мають. У таких умовах діяльність Уповноваженого з прав людини, прокурора щодо захисту прав цих громадян є не тільки виправданою, а й соціально значущої і сприяє дотриманню принципу соціальної справедливості.
Проект не тільки обмежує можливість звернення прокурора до суду в інтересах малозабезпечених верств населення (адже таке звернення допускається тільки в інтересах осіб, які взагалі не можуть звернутися до суду самостійно), але й створює для такого звернення процесуальні перешкоди, пов'язуючи його з наданням документів, що підтверджують «неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів».
На думку експертів, до запровадження в Україні дієвого механізму юридичної допомоги зазначені зміни до КАСУ неприйнятні. Це зауваження стосується аналогічних за змістом змін, які пропонується внести до ст. 45 ГПК. Крім того, пропоновані зміни не узгоджуються із встановленою законом компетенцією прокуратури, якій надано право представляти інтереси громадян у суді незалежно від того, чи мають вони можливість самостійно звернутися до суду (п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про прокуратуру»).
Законопроектом також пропонується встановити, що суддя, в т. ч. Верховного Суду України, не може брати участь у розгляді справи, якщо йому на перегляд за нововиявленими обставинами надійде судове рішення, прийняте раніше за його участю (зміни до ст. 20 ГПК, ст . 21 ЦПК, ст. 28 КАСУ). Головне науково-експертне управління ВР не підтримує таку заборону, оскільки перегляд пов'язаний не з неправильним застосуванням законодавства, неправильною оцінкою доказів або іншими діями судді, які призвели до прийняття помилкового судового рішення, а з умовами, не залежними від нього - наприклад, із з'ясуванням обставин , які з об'єктивних причин не були і не могли бути відомі на час розгляду справи.
Оголосили - виконали
Ще один «удар по термінах» пропонується законопроектом «Про внесення змін до КАСУ (щодо вступу в законну силу судових рішень в адміністративних справах, які виконуються негайно)» (р. № 9426) від 17 листопада. Його автори вирішили встановити, що в законну силу ухвали про забезпечення адміністративного позову вступають в силу з моменту оголошення. Аналогічно пропонується вчинити і з постановами, які підлягають негайному виконанню.
Варто сказати, що КАСУ встановлені окремі категорії справ, у яких постанови суду виконуються негайно: про присудження пенсій та зарплат в межах суми за один місяць, про внесення змін до списків виборців або про обмеження реалізації права на мирні зібрання. Також негайно виконуються ухвали про забезпечення адміністративного позову. Проте в КАСУ на сьогодні не визначено момент набуття чинності таких постанов і ухвал, що означає необхідність чекати закінчення строку на апеляційне оскарження і дозвіл цих справ апеляційним судом. Можливо, ухвалення цього законопроекту допоможе уникнути ситуації, яка мала місце з нічними рішеннями КААС у виборчих справах в 2010 р., тобто рішення про уточнення виборчих списків будуть відразу ж вступати в силу.
Розглянуті законопроекти є ланкою в ланцюзі реформ, які проводяться в даний час на всіх рівнях влади. Загальну концепцію про необхідність прийняття закону, спрямованого на захист права власності, висловив ще в жовтні ц. р. радник Президента України Андрій Портнов. «Ця« маленька реформа »буде спрямована на те, що коли хтось хоче щось отримати, потрібно перестати думати, як це вкрасти або забрати, а треба думати, як це можна купити на вторинному ринку. І припинити використання суду, коли через 10, 15, а іноді і 20 років за нововиявленими обставинами переглядаються рішення, якими вже встановлено власність на чиїсь майнові права », - зазначив він. Однак очевидно, що втілення згаданої концепції в законопроекті № 9535 вимагає значного доопрацювання - щоб не збулася прислів'я про те, куди веде дорога, вимощена благими намірами.
** Коментарі **
Суддя Верховного Суду України Микола Гусак:
- Я негативно ставлюся до ідеї обмеження термінів, тому що життя дуже різнобічна, і людина могла і не знати про те, що судовим рішенням його позбавили права власності. Якщо він у 30-денний термін не оскаржив рішення, незалежно від причини, цей термін технічно підлягає поновленню. Вважаю, що такий спосіб зміни власників правове держава не повинна собі дозволяти.
Суддя ВГСУ, секретар Ради суддів України Тетяна Козир:
- Що стосується позовної давності, то раніше у нас існував 3-річний термін, і він себе виправдав. Інститут позовної давності передбачає поновлення строку. І 3 роки - це досить чималий термін для нашого життя. Якщо незначна угода була укладена 3 роки тому і виконана, про це має бути відомо її сторонам. Трьох років достатньо, щоб зрозуміти, що ти хочеш повернення. Минуло 3 роки, і очевидно, що наслідки угоди нікого не цікавлять. Якщо були поважні причини, тоді питання має вирішувати суд. Таким чином, я ідею законопроекту підтримую.
Суддя ВГСУ Валентина Палій:
- Я підтримую встановлення граничного строку для звернення до суду. Думаю, встановлюючи такі терміни, законодавці піклуються про те, щоб стабілізувати якимось чином судовий процес. Що стосується питання, чи не буде таке обмеження порушувати права тих людей, які не встигли вчасно звернутися до суду з огляду на певні обставини, можу сказати, що проблеми з термінами існують і зараз, тому що не всі встигають вчасно звернутися. Т. е. це не підстава, щоб відмовлятися від цього нового підходу. Просто треба більше цікавитися власними справами, спостерігати їх динаміку і встигати за нею. Для цього в законодавстві передбачаються певні терміни.
Суддя ВССУ, член Ради суддів загальних судів Валентина Висоцька:
- Я, в принципі, згодна з тим, що термін позовної давності в 5 років для оскарження угод, укладених під впливом насильства або обману, а також 10 років, як встановлено ст. 258 ЦК України, для вимог про застосування наслідків нікчемного правочину є занадто великим. Вважаю, що на ці вимоги повинен поширюватися загальний строк позовної давності, тобто 3 роки, як це передбачає ст. 257 ЦК України. На мою думку, цей термін є достатнім і розумним.
Щодо ж строку на касаційне оскарження судових рішень, думаю, що він повинен бути встановлений, як це було в процесуальному законодавстві до 2005 р. Цей термін повинен встановлюватися, припустимо, 1 рік, але не більше 3 років після розгляду справи апеляційною інстанцією, оскільки в практиці є випадки перегляду рішень 10-річної давності. Для чого встановлювати цей термін? Це, в першу чергу, пов'язано з тим, що після розгляду справи апеляційною інстанцією рішення набуває законної сили, звертається до виконання. Т. е. фактично всі ці рішення виконані, тому встановлення такого терміну буде, загалом-то, справедливим.
Заступник голови Комітету ВР з питань правосуддя Юрій Кармазін:
- Я думаю, законопроект № 9426 готувався не під вибори, хоча я поділяю думку, що він може бути застосований і під вибори теж. Ви знаєте, хоч він і прикритий гарними фіговими листочками, але я бачу в ньому небезпеку. Не можна прирівнювати ухвалу про забезпечення позову до рішення суду, тим більше до рішення, що набрало законної сили. Сьогодні в державі масово не виконуються рішення по учасниках ліквідації аварії на ЧАЕС, по дітях війни, військовослужбовцям, працівникам МВС, не виконуються набрали законної сили рішенням судів, які вже перевірені вищими судовими інстанціями. А ми стверджуємо, що негайно будуть виконуватися визначення. Це просто смішно.
П
Заступник голови ВАСУ Михайло Цуркан:
- Що стосується саме адміністративної юрисдикції, то прийняття законопроекту № 9535, на мій погляд, сприятиме удосконаленню порядку здійснення судочинства. Аргументи противників таких змін, що стосуються провадження у цивільних справах, можна зрозуміти, оскільки мова йде про право власності, про можливі незаконні рішення за участю двох сторін проти третьої особи і т. д. У їх випадку все не так однозначно. Але щодо адміністративного судочинства, де, за дуже рідкісним винятком, завжди присутній орган владних повноважень, посадова чи службова особа цього органу, говорити про те, що може бути щось поза ними поля зору, не доводиться. Тому в адміністративному процесі такий підхід буде якраз сприяти дотриманню принципу правової визначеності, оскільки не може статися так, що ми своїми рішеннями будемо скасовувати результати першої світової війни або жовтневої революції. Це, можливо, невдалий приклад, але фактично справи йдуть таким чином.
Щодо законопроекту № 9426 про вступ в законну силу рішень в адміністративних справах, що підлягають негайному виконанню, справа в тому, що це точковий законопроект, що вносить доповнення до вже існуючих правових норм, якими фактично визначено момент набрання законної сили визначень з моменту проголошення або постанови. Т. е. у нашому випадку мова йде тільки про вдосконалення. Зрештою, запропоновані зміни не перешкоджають, а, навпаки, удосконалюють процес, тому ми не бачимо необхідності внесення будь-яких зауважень, крім редакційної обробки щоб уникнути дублювання.
Суддя Верховного Суду України Василь Гуменюк
- Що стосується кодифікованого акту і вирішення конкретного питання терміну позовної давності або строку на оскарження, то держава має право вирішувати це питання, не порушуючи конвенційні права громадян і втручаючись настільки, наскільки це можливо, але щоб було видно, що це буде в інтересах громадян. Якщо говорити більш конкретно, то, безумовно, при ухваленні змін до кожен кодифікований акт або кодекс, коли вирішується питання щодо суспільних явищ, пов'язаних з правами та інтересами громадян, повинна проходити широке обговорення. Я думаю, що в парламенті мудрі люди, і вони приймуть відповідне рішення.
Якщо подивитися на розвиток нашого законодавства та оскарження рішень, то у нас вже були в історії такі випадки, коли рішення по трудових спорах можна було оскаржити протягом року. Чому так траплялося? Тому що державі необхідні стабільність і впевненість у прийнятих судових рішеннях, щоб не було свавілля судової, законодавчої або виконавчої влади. Т. е. суспільство має грати за певними правилами.
В даному випадку перманентна скасування рішень і направлення на новий розгляд дає підстави для того, щоб говорити, що в державі щось негаразд з судовою владою. Чому вона приймає рішення, а потім його скасовує? Є рішення, яке прийняв районний суд, а апеляційний залишив в силі. Якщо пройшов певний строк, навіщо до нього повертатися? Так можна дійти до нескінченної ревізії всіх рішень. І тому це буде відповідати ст. 6 Європейської конвенції щодо стабільності рішення - стабільності в тому, що людина знає, що якщо він отримав рішення від державної установи, яким є суд, то він захищений. Рішення повинне виконуватися. Не може бути так, що через 10 років все скасовується і починається заново.
Джерело: http://sug.kiev.ua/ |
